ПОЧАТКОВУ ЧОТИРИРІЧНУ освіту я здобував у «мільйонській» школі на куті Фундоя на Путильщині. Приміщення школи було досить просторим – цегляна чотирикімнатна будівля з підвалом. Її збудував Омелян Звоздецький на кошти, зароблені в Канаді. Коли він обміняв гроші, зароблені за океаном, то на румунські леї вийшло понад мільйон. Тому Звоздецького називали «мільйоном». Довкола школи була земельна ділянка більше гектара і горіховий сад, господарські споруди. З приходом «визволителів» у 1940-му землю і будинок конфіскували. Господарські споруди розібрали під будівництво ферм. Звоздецького засудили на 10 років як куркуля.
На початку 60-их років землю почали роздавати під забудову. Першими ділянку під будівництво отримало молоде подружжя Василя та Марії Лазаренків. Вони почали зводити невелику хатину. Вранці, коли ми, діти, йшли до школи, бачили в дерев’яному коробі глину, замішану з соломою. Молоді ґазди ще до світанку місили глину ногами, аби на вечір мати заміс. За день глина добре розмокала і ввечері, прийшовши з роботи з колгоспу, вони до пів ночі обмазували хату глиною. Коли я закінчував навчання в лісному технікумі в 1970-ті роки, то, повертаючись додому, бачив на лавочці біля хвіртки двох смуглявих хлопчиків, які наввипередки казали добридень людям, які минали повз їхню хату, що вже наполовину була готова. Найменшому Іванкові було чотири рочки…
МИНУЛИ РОКИ, хлопці закінчили школу. Ваня вступив у лісний технікум.
– Ми були на виробничій практиці в Лаурському лісництві, жили в гуртожитку. Неподалік була грибоварня, – розповідав мені однокурсник Івана Василь Самушко. – Якось туди приїхали з кіностудії, запитали, хто тут директор. «Я», – відповів не змигнувши завідувач грибоварнею чоловік на прізвище Веля, імені не пам’ятаю… Він пригостив кіношників міцною самогонкою, їм сподобалось. Чарка за чаркою і пішло… Згодом приїхав директор лісокомбінату і дав доброго прочухана самозваному «директору». Ми тоді всі знімались у масових сценах фільму, але кіно так і не побачили. Якось до гуртожитку під’їхала автолавка з продуктами. Продавали зелений горошок, майонез, сир, ковбасу, але всього потроху в одні руки. Це була субота, а в неділю в моєму селі мав бути храм. То Ваня віддав мені свій пайок, і ми рушили додому пішки. Дійшли до села Будинець, там піймали «попутку» до Сторожинця, а потім – через Ропчу та Карапчів додому, майже 30 км, це й досі пригадується…
ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ технікуму Лазаренко кілька років працював інженером із лісокористування, а від 1986-го став інженером з охорони праці та техніки безпеки. Його кабінет охорони праці вважався найкращим у лісгоспі. Від 2000 року я обіймав у лісгоспі посаду фахівця зі зв’язків із пресою та громадськістю, тож часто спілкувався з Іваном Васильовичем. Неодноразово він організовував тренінги та семінари, про які мені доводилось писати. Пам’ятаю, як він вимагав в адміністрації та профспілці збільшення асигнувань для закупівлі спецодягу, засобів захисту та пільгового харчування.
– Ти, Іване, дограєшся, – казали йому співробітники. – Завше так наполегливо вимагаєш від керівництва різних забаганок.
Та це були не забаганки – він дбав про безпеку працівників, цінував їхнє життя і здоров’я. Адже тоді, на жаль, траплялося травмування людей на виробництві, були навіть смертельні наслідки. Кожен випадок він ретельно розслідував, аналізував, робив відповідні висновки і вимагав від керівництва поліпшення умов праці для лісорубів. Наполягав на придбанні нових верстатів, підйомних механізмів, зварювальних агрегатів тощо. Лазаренко тісно співпрацював з управлінням праці області, брав участь у підготовці та організації змагань вальників лісу. Кілька разів був учасником конкурсів серед фахівців з охорони праці в місті Боярка під Києвом, де виборював призові місця, має багато грамот та подяк від обласного управління та держлісагентства. Без відриву від виробництва закінчив лісотехнічний інститут. У багажнику його «Ниви» завжди були гумові чоботи та каска.
ПІСЛЯ РЕФОРМИ лісової галузі і ліквідації Сторожинецького лісгоспу Іван Лазаренко обіймає посаду провідного інженера з охорони праці Подільської філії ДП «Ліси України». Роботи додалось, бо філії підпорядковані ліси Чернівецької, Хмельницької та Тернопільської областей. До Дня охорони праці Іван Васильович єдиний у галузі нагороджений почесною грамотою ДП «Ліси України».
Але не працею єдиною живе Іван Васильович. Ще в технікумі він грав у духовому оркестрі, тому прищепив любов до музики і дітям – Софійці та Івану, які нині навчаються в медінституті. Найменша Марічка ще школярка. Дружина Марина Костянтинівна за фахом лікар, то й діти пішли стежиною матері. Тісно було уп’ятьох жити в невеликій хатині, тож років зо 15 тому розпочав спорудження нового будинку – поруч із батьківським. Словом, зробив усе, що належить справжньому чоловікові – збудував будинок, виростив дітей і висадив сад.
Днями Іванові Васильовичу виповнилося 60. З ювілеєм його щиро вітали колеги по роботі, рідні, друзі й автор цих рядків.
Петро КИРСТЮК.