ЩОРОКУ 27 ЧИСЛА єврейського місяця нісан світ відзначає Йом га-Шоа – День Катастрофи та героїзму єврейського народу. Це – день пам’яті євреїв, які стали жертвами нацизму під час Другої світової війни, дань скорботи і вшанування мужності єврейського спротиву. Цьогоріч ця дата припала на 14 квітня. З цієї нагоди «Буковина» розповідає про вихідця з нашого краю Зігфріда Ягендорфа, який врятував 15 000 євреїв.
ШМІЛЬ ЯГЕНДОРФ народився 1 серпня 1885 року у Звенячині (нині Чернівецького району). Він був єдиним сином власника водяного млина Авраама Ягендорфа та його дружини Ханни. Після кількох років традиційної релігійної освіти Шміль чотири роки навчався у школі, потім три роки – за спеціальністю «машинобудування» у Віденській вищій технічній школі (нині Віденський технічний інститут). Під час навчання в Австрії був членом сіоністської студентської організації. Ягендорф вивчав інженерну справу, спеціалізуючись на інструментальному виробництві, в Мітвайдському технічному коледжі, одному з найбільших та найважливіших приватних центрів технічної підготовки інженерів-механіків та електротехніків у Німеччині. Закінчив коледж 31 травня 1907 року, отримавши диплом інженера-електрика.
9 травня 1909 року Ягендорф, який на той час прийняв ім’я Зігфрід, одружився з Гільдою Феллер, донькою власника рибопереробного заводу в Редеуці. У шлюбі народилися дві дочки.
Під час Першої світової війни Ягендорф служив обер-лейтенантом в австро-угорській армії, керував будівництвом електричного паркану, що забезпечував безпеку ділянки кордону між Буковиною та Росією. Після війни Ягендорф став співробітником німецької електричної компанії Siemens-Schuckertwerke у Відні. 1922-го отримав посаду директора офісу продажу та обслуговування цього підприємства в Чернівцях. Прийнявши румунське громадянство, сім’я Ягендорфа вела на Буковині досить заможний спосіб життя. Адже від 1923 року Зігфрід був протягом чотирьох років генеральним менеджером Товариства лісової промисловості. Потім розпочав свій власний бізнес на радіозаводі в Чернівцях.
Його дочки зі своїми чоловіками у 1938-1939 роках емігрували до Сполучених Штатів Америки. Спроби Зігфріда та Гільди виїхати до дочок зазнали невдач.
12 ЖОВТНЯ 1941 РОКУ Ягендорф разом із майже всім єврейським населенням Редеуц були депортовані в товарних вагонах до Трансністрії. Перед депортацією Ягендорф очолював єврейську громаду в Редеуцах, співпрацюючи з румунською владою та неодноразово захищаючи єврейські інтереси.
У Могилеві-Подільському, де опинилася його сім’я, Зігфрід не піддався депресії і не став оплакувати втрату всього нажитого. Він розумів, що єдина надія на виживання для єврейських засланців – у визнанні місцевою окупаційною румунською владою користі їхньої праці. Він вирішив знайти роботу для себе та своїх співгромадян. Могилів-Подільський на той час був зруйнований і знищений під час німецького вторгнення та відступу Червоної армії.
Одягнений в офіцерську форму (до слова, він був звільнений з румунської армії ще на початку 1940 року через антисемітизм), Зігфрід шукав зустрічі з румунським префектом міста, який, як і він, служив в австро-угорській армії. Він сподівався отримати дозвіл на відновлення в зруйнованому війною місті ливарного заводу та електростанції. Після кількох днів очікування зустрічі з префектом Ягендорф переконливо дав йому зрозуміти, що зможе навести лад у місті. Він розповів префекту про професійний досвід вигнанців і про можливість відновлення зруйнованих об’єктів.
ЕНЕРГІЙНІСТЬ і впевненість у собі Ягендорфа справили враження на румунського чиновника. Зігфрід став відповідальним за відновлення господарства міста. Йому дозволили набрати серед депортованих кваліфікованих спеціалістів та робітників. Так почалося «диво» Могилева. Ягендорфу вдалося отримати дозвіл на проживання в Могилеві-Подільському для сотні кваліфікованих робітників та понад тисячі членів їхніх сімей. Таким чином протягом двох тижнів після відкриття механічної майстерні електропостачання в місті було відновлено. Це викликало повагу місцевої влади до Ягендорфа і забезпечило йому важелі впливу для втілення нових проєктів, що дозволяло працевлаштувати дедалі більше депортованих євреїв.
До середини листопада 1941 року існування єврейського анклаву в Могилеві-Подільському стало загальновизнаним фактом, і відповідно до правил, виданих румунським лідером Іоном Антонеску, було створено єврейський комітет. Ягендорфа переконали стати головою комітету, цю посаду він обіймав майже весь час існування гетто. Незважаючи на гостру нестачу продовольства, палива та одягу, кілька спалахів висипного та черевного тифу, а також періодичні висилки груп євреїв у віддалені райони, Ягендорфу та його адміністрації вдалося розширити виробництво, а також створити та підтримувати общинний апарат, який дбав про 15 тисяч в’язнів. До грудня 1942 року на ливарному заводі працювало 700 осіб у три зміни, він виробляв сільськогосподарські знаряддя, запасні частини для машин та обладнання для регіональної економіки.
Крім управління ливарним заводом, посади начальника районного відділення Центрального управління єврейської праці та голови Могилівського єврейського комітету, Ягендорф також був зв’язковим між громадою в’язнів і єврейським керівництвом у Бухаресті, від якого він постійно вимагав більше допомоги євреям Трансністрії.
У березні 1944 року, коли Червона армія стрімко наступала, маршал Антонеску видав наказ про репатріацію тих, хто вижив.
ЗІГФРІД ЯГЕНДОРФ з дружиною були репатрійовані 7 березня 1944 року, через Чернівці, Редеуць та Ботошани вони вирушили до Бухаресту. Через два роки – 23 грудня 1946 року – виїхали в Сполучені Штати. У Каліфорнії 62-річний Ягендорф влаштувався в електротехнічну компанію Fischbach & Moore, де дослужився до посади керівника відділу обліку витрат у Лос-Анджелесі.
1956 року Ягендорф почав писати свої мемуари, свою історію «дива». Коли закінчив цю роботу, то відправив матеріали до меморіалу Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі, запропонувавши опублікувати його спогади за умови збереження їх у нинішньому вигляді. Однак у Єрусалимі наполягали на попередній перевірці достовірності спогадів. З цієї причини плани публікації було зірвано.
Зігфрід Ягендорф помер 5 вересня 1970 року. Вперше його спогади були опубліковані в Америці в 1991 році. Письменник Арон Гірт-Мангаймер озаглавив їх «Ливарний завод Ягендорфа: спогади про Голокост у Румунії 1941-1944 рр.». У 2009-му він же опублікував німецький переклад. На той час Гірт-Мангаймер зустрівся з багатьма депортованими в Могилеві-Подільському, хто ще залишився в живих, і додав до спогадів Ягендорфа нові документи, а також довідкову інформацію, що пояснює історичні події того часу.
Понад вісім десятків років після Голокосту настав час згадати незлим, тихим словом справжнього буковинця, яким був Зігфрід Ягендорф. Можливо, його іменем навіть варто назвати одну з вулиць у Чернівцях.
Софія БЕРЕЗІНА, чернівчанка, краєзнавиця.