Візит Блаженнішого митрополита Епіфанія до Чернівців 3-5 липня й урочиста служба віднесення до лику святих митрополита Євгена Гакмана для Буковини — торжество радості, повернення справедливості та утвердження гідності православних вірян-християн.
ЩОРАЗУ РОБОЧИЙ приїзд митрополита Епіфанія до нас має особливий сенс. Так, перші візити в 2019 році — це про становлення Православної Церкви України. Потім — візит щодо оголошення про створення єдиної (замість трьох) Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ й призначення на кафедру єпископа Феогноста Бодарка. Ще один візит й молитва у Храмі Іоана Чокачка в Мамаївцях, разом із родинами загиблих захисників, за незалежність України. Цього ж разу — 5 липня — канонізація Євгена Гакмана.
МИТРОПОЛИТ ГАКМАН був першим українцем на митрополичій кафедрі православної церкви на Буковині, фундатором ключових храмів у нашому середмісті, натхненником спорудження резиденції буковинських митрополитів. Він не дожив усього два роки до відкриття Чернівецького університету (нині національного університету імені Юрія Федьковича). Буковина — край, де живе глибока пам’ять про митрополита Євгена Гакмана, і ми щасливі, що саме тут, у ці дні, звершується його прославлення до лику святих. Нехай ця подія стане ще одним джерелом духовної сили для нашого краю і всієї української нації. У часи войовничого атеїзму його могилу було знищено, а пам’ять про нього намагалися стерти, проте вона відроджується сьогодні, у розпал повномасштабної агресії РФ. Церква канонізує митрополита Євгена, має глибоке символічне значення. Як колись він відстоював українське православ’я Буковини в чужій імперії, так і зараз Церква утверджує тяглість, гідність, гідність свою та нашу і незалежність перед новою імперською загрозою.
Прославлення святителя Євгена — це не лише данина історичній пам’яті, а й духовне свідчення того, що коріння Православної Церкви живе і непохитне на цій землі. Того дня думав про це під час молитви в Соборі прп. Параскеви Сербської у Чернівцях разом з іншими областей, духовенством, представниками органів влади й самоврядування, військовослужбовцями, ветеранами та волонтерами.
Так, Євген Гакман, перш за все, видатний церковно-релігійний діяч. Він був головою Буковинського крайового Сейму в 1860-их роках, і майже 9 років — віцеспікером цієї ж представницької ради. Тобто, він жив болями й проблемами жителів й гостей Буковини, був серед краян, молився й вболівав за них. І нехай його свята справа продовжується, а ми будьмо гідними його спадщини й світлого імені.
І ще важливо. Капеланське служіння сьогодні — один із найбільш відчутних плодів праці Церкви на користь суспільства. Було б корисно й надалі системно розвивати цей напрям: розширювати підготовку капеланів за єдиними стандартами (богословська, психологічна та кризова підготовка), збільшувати їхню присутність у шпиталях і реабілітаційних центрах, розвивати духовний супровід родин загиблих і зниклих безвісти, а також духовну підтримку побратимів у полоні та тих, хто повертається з полону. На парафіяльному рівні варто системно впроваджувати програми супроводу ветеранів і їхніх сімей — не як разові акції, а як постійне соціальне служіння громад.
Насамперед дякую рідній єпархії за ініціативу, а Блаженнішому Епіфанію й священному Синоду ПЦУ — за мудре рішення щодо канонізації митрополита Гакмана. Днем церковного вшанування Євгена Гакмана визначено 12 квітня. Згадуймо його величну постать щоразу, як приклад, та задля натхнення в боротьбі за наш, український світ.
Михайло ПАВЛЮК, заступник голови Чернівецької обласної ради, засновник Центру актуальних місцевих ініціатив.