Болісні втрати, інформаційна місія, тиск, самоцензура, нестача доходів – реалії регіональної журналістики
МIСЦЕВА ЖУРНАЛIСТИКА завжди була нервом суспільства, своєрідним барометром настроїв та подій у громадах. У мирний час її значення важко переоцінити, адже саме вона формує місцеву ідентичність, контролює владу та інформує громаду про важливі для неї процеси. Але під час повномасштабної війни, коли вся країна перейшла на рейки виживання та боротьби з російським окупантом, регіональні медіа опинилися в безпрецедентній ситуації, що поставила під сумнів саме їхнє існування. Чернівці, як і будь-який інший обласний центр, відчувають це випробування на повну.
ПЕРШИЙ і, мабуть, найболісніший виклик — це втрата кадрів. Журналісти, як і мільйони українців, стали на захист Батьківщини. Чернівецький «журналістський корпус» воює в різних підрозділах Української армії. І, на жаль, несе втрати. Лише за останній рік двоє наших колег, чернівецьких медійників, досі вважаються зниклими безвісти.
За відсутності мінімального бронювання і вихолощення найцінніших кадрів для служби у ЗСУ, ті, хто залишився, також змушені працювати на межі можливостей. Не лише висвітлюючи події, а й ретранслюючи патріотичні меседжі, роз’яснення щодо мобілізації та іншу важливу військово-необхідну для єдності та стійкості нашої громади.
ДРУГИЙ виклик — це ускладнення доступу до інформації та використання воєнного стану як ширми для прикриття сумнівних дій. Місцева влада, посилаючись на «чутливість» інформації та «інтереси безпеки», нерідко обмежує доступ до публічної інформації, яка в мирний час була б у вільному доступі. Воєнний стан стає зручним інструментом для уникнення публічної відповідальності, а журналісти, які намагаються виконувати свою роботу, наражаються на звинувачення у «розхитуванні ситуації» або «роботі на клани». Ця обставина породжує інтенсивний тиск і небезпеку для об’єктивної журналістики.
ТРЕТІЙ руйнівний фактор — це втрата рекламного ринку. Економіка України перебуває в стані війни, і першими страждають ті сектори, які залежать від бізнес-активності. Рекламний ринок практично зник, що позбавило регіональні медіа левової частки їхніх доходів. Без фінансової подушки, без можливості утримувати штат та інвестувати в розвиток, медіа опиняються на межі виживання. Це призводить до скорочень, згортання проєктів та, врешті-решт, до загрози повного зникнення.
ЧЕТВЕРТИЙ виклик — це монополізація інформаційного ринку. В умовах війни, коли суспільство потребує швидкої та централізованої інформації, зростає роль великих національних інформаційних корпорацій. Вони мають ресурси для роботи в умовах кризи, їхні новини оперативно розповсюджуються. Проте це часто відбувається за рахунок регіональних медіа, які не можуть конкурувати з такими гігантами. Місцеві новини, місцеві проблеми, місцеві герої — все це може загубитися в потоці загальнонаціональної інформації.
Усі ці фактори, доповнені поширеним наративом «журналісти у всьому винні» (що часто культивується тими, хто зацікавлений у приховуванні інформації), призводять до небезпечного явища — внутрішньої самоцензури. Медійники, побоюючись звинувачень, тиску, а то й втрати роботи, починають фільтрувати власні матеріали, уникати гострих тем, «згладжувати кути». Це не лише руйнує довіру до медіа, а й позбавляє громаду важливої, правдивої інформації.
І нарешті, окремо варто згадати про саботаж передплати друкованих медіа з боку «Укрпошти». В умовах, коли доходи від реклами майже відсутні, передплата могла б стати рятівним колом для друкованих видань. Але на практиці ми бачимо, що улюблена газета доходить до читача фактично всупереч політиці «Укрпошти». Затримки, проблеми з доставкою, відсутність належної мотивації у листонош — все це б’є по тих небагатьох читачах, які ще готові підтримувати друковані медіа.
Усе це ставить регіональну журналістику в Чернівцях, та й в Україні загалом, перед екзистенційним питанням: як виживати? Відповідь складна. Це вимагає не лише самовідданості журналістів, а й усвідомлення з боку суспільства та влади критичної ролі незалежної журналістики. Без неї ми ризикуємо втратити не лише важливий інструмент контролю, а й саму можливість бути поінформованою, із критичним мисленням громадою, що є запорукою демократії навіть під час війни.
Але ми боремося, ми не здаємося. ЗАВТРА, 6 червня, у День журналіста, ми вкотре осмислюватимемо своє місце в цій війні. Попри всі виклики — втрату колег, ігнор влади, фінансові труднощі, монополізацію інформаційного простору та саботаж передплати — ми все ж боремося. Ми продовжуємо працювати, шукати правду, викривати зловживання, підтримувати наших захисників та інформувати громаду про те, що відбувається.
Це не просто робота, це, вибачте за пафос, — наша місія. Місія, яку ми виконуємо з відчуттям відповідальності та розумінням того, що без нас, незалежних регіональних медіа, Чернівці та інші міста України ризикують потонути в інформаційній темряві та фейках, генерованих ботами соцмереж. Ми боремося за кожне слово, за кожну правдиву новину, за кожну передплату. І ми віримо, що ця боротьба варта того, адже вона — за майбутнє української журналістики та за сильне, правдиво інформоване суспільство.
Вадим ПЕЛЕХ, головний редактор газети «Буковина».