Це – принцип Любові Степанівни СВІРІДЕНКО, голови громадської організації «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія». Цю красиву жінку завше хочеться обійняти. Бо вона, попри природню тендітність і стан свого здоров’я, випромінює добро. І попри фізичну втому (бо ж руками дуже нелегко постійно крутити колеса інвалідного візка), вона щомиті готова допомогти. Кожному, хто цього потребує…
Любов Степанівна – членкиня цієї громадської організації вже 28 років. А від 2008-го року головує, і може безупину говорити про успіхи та досягнення. Бо є про що розповідати. До прикладу, за цей час проведено майже два десятки спортивних змагань із людьми з інвалідністю. Вона стала засновницею Всеукраїнської версії фестивалю культури і творчості «Сузір’я надії», провела 4 таких фестивалі. Виграла право на проведення фестивалю з бюджету участі, та через війну він не відбувся. Однак пані Люба мріє, що він таки відбудеться ще цьогоріч, нехай навіть 31 грудня …
– Не можна не звертати увагу на дані Всевишнім таланти людей, – каже пані Люба. – Адже всі ми, незважаючи на фізичні й моральні страждання, любимо життя. Цікавимося всіма подіями, беремо участь у різних заходах, пишемо вірші, займаємося хенд-мейдом… Ось ми здобули призові місця в обласному фестивалі «На крилах надії», переможців запросили до столиці, де всі отримали важливі державні нагороди ………………
Пані Люба, Любочка, як її всі називають, є взірцем для своїх посестер і побратимів. 2016-го вона стала переможницею у номінації «Літературна творчість», а в 2019-му перемогла в номінації «Авторська пісня». То ж не дивно, що ця чудова жінка має чимало нагород не лише спілчанських, а й особистих – обласну «100 років Буковинського віча», медаль «На славу Чернівців».
А ще чернівчанка Любов Свіріденко – одна з тих особистостей, хто об’єднує всю країну. Нині вона представниця «Народного контролю» України, крім того, заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань доступності та соціальної політики та радниця міського голови Чернівців з цих же питань. «Україна має бути в першу чергу безбар’єрною і доступною для всіх громадян, у тому числі й для маломобільних та, що ще важливіше – людей з інвалідністю…»
Жінка нагадує, ми почасти навіть не усвідомлюємо що, до прикладу, літні громадяни, пані на підборах чи майбутні матусі – теж маломобільні, і для них, для їхнього комфорту, як і для людей, що отримали інвалідність, потрібен відповідний доступний простір. І це не лише пандуси, а й низькопідлоговий транспорт… Сюди ж варто додати й звукові світлофори, вкрай необхідні для людей із вадами зору, і тротуарні «з ‘їзди», що є де-не-де в містах, однак їх ще недостатньо…
Також йдеться про навчальні, медичні заклади. Вони, каже Любов Свіріденко, мають бути обов’язково архітектурно доступні. Саме тому ця жінка, не зважаючи на щоденну надмірну зайнятість, разом із колегами чітко контролюють хід виконання робіт, коли будівельники закладають фундамент для майбутнього будинку. Відбувається певна корекція й питання виносять на розгляд комітету доступності. Ось нині в Чернівцях впорядковуються скверики. Тож Любов Свіріденко наголошує підрядникам, що весь громадський простір має бути доступний різним категоріям населення, крім того, тут мають бути ще й вбиральні, аби кожен відвідувач мав змогу не лише насолодитися філіжанкою запашної кави, з кимось про щось цікаве погомоніти, почитати книгу, але й справити свої природні потреби…
– І це неправильно, коли чиновники заявляють, що деякі будівлі мають залишатися такими, як їх свого часу звели. Ось наш драматичний театр – спадщина ЮНЕСКО, яка охороняється законом. Саме ми добилися, щоб ця ошатна будівля стала архітектурно доступною і провели там перший фестиваль «Сузір’я любові», який відбувся на високому рівні, – задоволено посміхається керівниця «Мрії».
Пані Люба хоче, аби чернівчани та гості нашого міста вже невдовзі стали свідками якісно проведеної реконструкції парків Шевченка та Жовтневого, аби ці зелені оази неповторного міста над Прутом стали доступними для всіх категорій відвідувачів. Упевнена, найперше слід демонтувати старі дитячі атракціони, гойдалки тощо. Аби скористатись ними змогли не тільки здорові дітки, а й їхні ровесники з інвалідністю… Аби й вони відчували себе рівними серед рівних.
Це дуже добре, що до їхньої громадської організації чиновники дослухаються. А інакше й не може бути в цивілізованому світі. «Ми вибороли собі право бути видимими й почутими в цьому суспільстві…» – з гордістю каже Любов Степанівна.
Але це – наслідок щоденної, копіткої, ба навіть виснажливої роботи тих, хто змушений жити з інвалідністю. Тож соціалізуються на постійних семінарах, тренінгах, навчаннях, які організовує Любов Свіріденко. Аби ніхто не шукав деінде відповіді, як бути, що робити з обмеженими можливостями, аби не зневіритися, не втратити волю до життя, як поводитися, коли вперше довелося опинитися в інвалідному візку. А ще – куди і до кого звертатися, коли сталася біда і людина втратила здоров’я…
– На 1 січня 2022 року в нас на обліку 50 осіб з інвалідністю, – розповідає Любов Свіріденко.– На жаль, втрачаємо людей через хвороби і за віком. Але реалії часу суворі: йде війна, тому ймовірність поповнення організації, на жаль, не виключається. Багато хлопців після поранення потребують допомоги, реабілітації…
Любов Степанівна каже, що головне завдання «Мрії» – постійна підтримка і допомога кожному. Бо в кожного – своя непроста історія, яка привела до нинішнього стану. Трохи часу, на жаль, втрачено – два «ковідних» роки внесли в життя свої корективи, бо не можна було збиратися, зустрічатися, проводити заходи. Але організація підтримувала своїх людей продуктами харчування, постільною білизною, засобами гігієни, іншими речами найпершої необхідності. А нещодавно таки зустрілися у міському парку Шевченка, на свіжому повітрі. Кожен отримав продуктовий пакет, а головне – поспілкувалися, поділилися новинами, погомоніли про життя.
Набияка допомога для осіб з інвалідністю, особливо ж, коли йдеться про тих, хто не встає з ліжка, – ліки від пролежнів. Адже всі мають відчувати себе соціально захищеними і залишатися в строю, переконана пані Люба.
…24 лютого, коли розпочалася підступна широкомасштабна агресія Росії в Україні, робота «Мрії» набула нових, додаткових обертів . «Ми з сином одразу дійшли висновку, що мусимо щось робити, – розповідає вона з гордістю. – Закупили пляшки (здавалося, скупили їх чи не в усіх пунктах склотари), 100 літрів безину, знайшли відпрацьоване масло і почали виготовляти «коктейлі Молотова», назвавши їх «Бандерасмузі». Працювали наші спілчани, підходили на допомогу небайдужі мешканці сусідніх будинків. Волонтери, дізнавшись про нашу ініціативу, забезпечували пляшками та навіть підгодовували…»
Так «Мрія» виготовила та відправила армійцям на передову 7 800 пляшок «коктейлів»… Але, як кажуть, не «смузі» єдиним.
Вже третій місяць організація, попри злободенні рутинні завдання, допомагає внутрішньопереміщеним українцям, які були змушені покинути рідні оселі, втікаючи від війни. Перевага, звісно, – переселенцям на візках. Любов Степанівна сама пошила 100 комплектів білизни, допомагала ковдрами, рушниками, посудом, предметами гігієни, памперсами для дорослих, пральним порошком, продуктами харчування тощо. Все це надходить від благодійників, діляться волонтери, приносять чернівчани, яким не байдуже чуже горе. «І тут, в офісі, і вдома в мене жили люди на візках, – щиро ділиться пані Люба. – Доводилося певний час готувати їжу для тих, хто жив у мене, і привозити сюди та годувати ще й тутешніх пожильців. Зараз на їхній малій батьківщині ситуація змінилася на краще, і деякі з них вже покинули Чернівці та повернулися додому».
Також 47 особам з інвалідністю вона допомогла виїхати за кордон до Румунії, Іспанії, Швеції, Польщі… Не відмовляє в допомозі пані Свіріденко і тим, хто без інвалідності, бо розуміє, як нелегко було покинути все нажите роками…
…Робочий день Любові Свіріденко та її помічниць розпочинається о 9 ранку хвилиною мовчання за загиблими захисниками України. Потім вони запалюють свічечку і моляться за здоров’я тих, хто нині в гарячих точках відстоює кожен метр рідної землі, та за те, аби Господь дарував Царство Небесне воїнам, які загинули за нашу волю. А вже о 10-й починається видача допомоги. Тим людям, які її потребують. 725 родинам, як видно із обліку, вже допомогла чернівецька «Мрія» та її невтомна очільниця.
Минулого тижня вдалося побувати в офісі громадської організації й автору цих рядків. Саме в той час, коли сюди одна за одною навідалося кілька родин. Ось родина з Миколаєва. Жінки просять засоби гігієни, рушники, посуд. Любов Степанівна перевіряє довідку внутрішньопереміщеної особи, анкету надання допомоги, а її надійна помічниця Катерина, також переселенка, яка свого часу познайомилася з керівницею організації і залишилася тут допомагати, виносить сковорідку, чайні ложки, тарілки, чайний набір, каструлю. Відвідувачки дякують за вологі серветки, шампунь, одяг, рушники.
Ось матуся з донечкою. Дівчинці одразу пані Люба презентує наплічничок- лисенятко та пригощає цукерками. Мовляв, аби завше був наповнений смаколиками… А потім видає все необхідне. Дитина усміхається, у матусі в очах сльози… Підходить молода жінка з хлопчиком дошкільного віку. Дитині вибирає деякі речі, іграшки, посуд, дитяче харчування. І щиро дякує чернівецькій благодійниці. Ще одна родина просить постільну білизну. Але комплекти залишилися лише для осіб з інвалідністю, тому Любов Степанівна скеровує відвідувачів за іншою адресою, де волонтери мають постільну білизну.
ؘ «Нас об’єднує спільне горе. У нас війна – одна на всіх. Цього не треба забувати, не маємо права, – мовить Любов Свіріденко. – Ні ми, що маємо щастя жити в тилу, ні ті, хто був змушений рятуватися й опинився далеко від дому. Де і яке б горе не сталося, людина має залишатися людиною. Якою мовою люди б не спілкувалися – важливо, щоб Україна була в кожного в серці. Аби завжди колосилося жито, аби цвіли волошки і було менше червоних маків. Аби наші хлопці повернулися якнайшвидше додому з перемогою і обов’язково живими…»
Наталія БРЯНСЬКА.