Неодноразово на шпальтах газети «Буковина» підкреслюю: наші незламні ЗСУ, світове українство, за підтримки міжнародної спільноти, боряться за вільну, демократичну, цивілізовану, європейську Україну. Попри все, держава за останнє десятиліття розпочала чимало важливих внутрішніх змін. Одне з таких – процес децентралізації, реформа самоврядування та адміністративно-територіального устрою.

Саме передача повноважень, коштів та відповідальності від центру на місця, формування нових самодостатніх спроможних громад було метою децентралізації. Паралельно – зміна, укрупнення районів та створення нових на основі добровільних рішень мешканців та невтручання «згори».

17 липня п. р. виповнилося п’ять років від часу  ухвалення Постанови Верховної Ради «Про утворення та ліквідацію районів», що стало важливою складовою проведення територіальної реформи. Це – проміжний результат дискусій, суперечок, часом навіть пікетів, та все ж він консолідував більшість чинного складу парламенту й виконавчої влади. Чи призвело це до глибоких трансформацій та нових моделей врядування, сказати поки що зарано. Як і об’єктивно відповісти на питання про нову, сучасну інфраструктуру послуг й сталий розвиток громад. Втім, перша «п’ятирічка» цього незворотнього процесу – можливість озвучити декілька думок та закликів. Звісно, втілювати іх варто після воєнного стану.

Перш за все, наявний устрій – це суттєва диспропорція населенння, як наслідок – складність менеджменту районів, на прикладі Чернівецької області. Вижницький район (до слова, гірський, тобто, своя специфіка), кількість жителів – 91 000 осіб, Дністровський район – 156 000 осіб,  Чернівецький – 655 000 осіб. Тобто, за площею різниця між найбільшим і найменшим районом більша ніж у 2 рази, а за кількістю населення – у понад 7 разів. Диспропорції між територіальними громадами ще більш відчутні, як за площею, так і за кількістю населення, відповідно, і за спроможністю громад. Тому цілком зрозуміло, що по завершенню російської агресії це має бути виправлено,  неспроможні громади варто  дооб’єднати до спроможних, межі районів переглянути за умови збереження самих районів.

Другий блок – фінансовий. Буковинці, з одного боку, знають про існування районних рад, але досить мало поінформовані про їхні повноваження та забезпеченість. Проблема у відсутності фінансового ресурсу для управління на рівні районних рад, бо законодавець взагалі  не передбачив його в державному бюджеті. У зв’язку з цим часом виникає питання щодо доцільності існування проміжної ланки на регіональному рівні між радами громад та обласної радою. Тобто, доцільності існування районної ради. Хоча усі три ради нашої області, до слова, працюють у штатному режимі, проводять сесії та постійні комісії, ухвалюють рішення на підтримку ТрО й сил оборони, заслуховують виконання бюджетів, голосують депутатські звернення та запити тощо. Чернівецька обласна рада ще в 2021-му за рахунок обласного бюджету дофінансовувала діяльність районних рад, забезпечила умови для розміщення Чернівецької районної ради та зверталася до парламенту та уряду щодо підтримки самоврядування.

З іншого боку – бюджетні виклики усіх громад. Серед найвідчутніших – втрата значного обсягу надходжень, у зв’язку з зарахуванням від 2024 р. податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення військовослужбовців у повному обсязі до державного бюджету відповідно до змін бюджетного законодавства, збільшення обсягів фінансової підтримки підприємств комунальної власності громад з бюджету громад, спрямування ресурсу на здійснення пріоритетних видатків для ЗСУ. Все це зрозуміло, бо йде страшна війна, але повноваження й відповідальність у громад ніхто не забирав. Як і не вирішив іншого – недостатній обсяг освітньої субвенції для забезпечення в повному обсязі виплати заробітної плати вчителям та фінансування пільг, наданих державою, але за рахунок коштів бюджету громади.

І ще важливо. Позаяк європейські держави неодноразово хвалили децентралізацію та адмін-територіальну реформу, важливо робити регулярні «огляди», в хорошому розумінні цього слова. Щось підказати, щось проконтролювати, як, до прикладу, реальну фінансову спроможність. Десь підтримати самоврядування, як приклад, перманентні перевірки праоохоронцями міських голів обласних центрів. А десь європейцям і об’єднати усіх навколо наступного етапу –  деконцентрації повноважень між місцевою виконавчою владою та, власне, самоврядуванням.

Перелік викликів можна продовжувати. Тому сьогодні ми чітко уявляємо наші проблеми й докладаємо максимум зусиль до їх вирішення. Пріоритет незмінний – все для підтримки обороноздатності. Депутатські ради громад, районів, областей мають працювати, адже війна з агресором не завершена, обсяг компетенцій не перерваний, а суспільна довіра до самоврядування зберігається. Ворог у нас  один –  путінська росія, яка шукає й чекає помилок на лінії фронту та в тилу. Вірмо самоврядуванню, не робімо помилок, підтримуймо армію та одне одного, борімося з ворогом й плекаймо нашу державність.

Михайло ПАВЛЮК,

заступник голови Чернівецької обласної ради,

засновник Центру актуальних місцевих ініціатив.