Минулого тижня цей своєрідний колектив показав на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської виставу «Енеїда».

ЗАЛ ТЕАТРУ був заповнений вщерть. Ще за кілька днів до вистави розкупили майже всі квитки. До театру прийшли й військові, волонтери та гості міста, які приїхали спеціально на прем’єру.

Перед початком показу художній керівник проєкту, відомий актор та режисер, заслужений артист Автономної Республіки Крим та заслужений діяч мистецтв України Ахтем Сеітаблаєв зазначив, що це не вистава у звичному розумінні слова, це — життя героїв, передане творчо. Він зауважив, що актори неабияк хвилюються, адже для багатьох із них це перший досвід виходу на театральну сцену. Це проєкт, заснований чинними військовослужбовцями Сил територіальної оборони, і він, на думку творців, допомагає відновленню душевної рівноваги тих, хто пройшов горнило війни і зараз повертається до цивільного життя.

Вистава ця — сучасне переосмислення «Енеїди» Івана Котляревського, новітнє прочитання твору, що започаткувало нову добу української літератури. Цього разу класичний текст звучить інакше — через особисті історії військових, їхні монологи, рух, музику і пластичні рішення. На сцені — фрагменти реальних спогадів ветеранів — про фронт, втрати, біль і повернення до життя.

«Театр діє вже два роки. За цей час колектив поповнився новими учасниками, а його випускники створюють регіональні осередки по всій Україні, розширюючи простір підтримки та взаєморозуміння. Україна має велику кількість ветеранів», — розповів на післяпрем’єрній панельній дискусії Олексій Дмитрашківський, начальник відділу комунікацій Командування Сил ТрО ЗСУ, співзасновник Театру Ветеранів. У Києві відбулася прем’єра вистави, а з Чернівців розпочинається всеукраїнський тур постановки.

На сцені — чинні військовослужбовці та ветерани російсько-української війни. Дехто з них — на протезах, після важких поранень, але з тією внутрішньою силою, яку складно передати словами. Вони не грають війну — вони її прожили і проживають. Режисер-постановник вистави — головна балетмейстерка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ольга Семьошкіна. Композитор — Ілля Разумейко.

Один із акторів, Андрій, військовослужбовець, який виконує роль оповідача, зізнається, що спочатку не розумів, як незрячий зможе працювати на сцені. За його словами, вистава для нього — це насамперед власна історія. Театр став для нього способом фізичної та психологічної реабілітації, допоміг знову відчути команду, простір, відповідальність.

«Коли ти граєш, ти не думаєш про те, що вже пережив. Ти насолоджуєшся процесом. І важкі думки ніби відходять на інший план», — каже актор.

У постановці всі чоловіки — Енеї, а всі жінки — Дідони. Такий режисерський прийом підкреслює: кожен проходить свій шлях втрати й пошуку землі, свого місця, своєї гідності. Вистава говорить про війну, але не лише про неї. Вона — про відновлення, про народження героя всередині себе, про повернення смаку до життя.

Актор Театру Ветеранів Тарас Козуб під час одного з боїв біля Роботиного дістав важке поранення, внаслідок якого втратив ліву руку. До театру доєднався минулої зими.

— Кожен із нас свій досвід, своє життя переносить на сцену. А наш досвід — то наші долі, і вони в нас досить схожі: нас хотіли вбити, але когось хтось врятував. Усі наші актори пройшли шлях Енея. Можливо, хтось ще не до кінця. Після реабілітації лікарняної, коли вже потрапляєш у цивільне життя, хочеться швидше втекти, наприклад, у ліс, щоб нікого не бачити та не чути. Але такий шлях хибний, від життя не втечеш. І для мене найкраще проходить соціалізація в театрі, — розповідає актор.

Після закінчення вистави глядачі довго не розходилися. Вони ніби стали ближчими до тих людей, які прийняли на себе першими той біль і ту біду. І це передалося від акторів. «Ми пережили з ними це якоюсь мірою. Починаєш більше цінувати те, що маєш, і хочеться більше комунікувати з цими людьми, згадувати й своє, пережите», — сказала одна глядачка, яка не назвала свого імені, але зауважила, що Чернівці прихистили її, як рідну.

Ахтем Сеітаблаєв наголосив: «Театр ветеранів — це передусім інструмент реабілітації. Ми не конкуруємо з професійними театрами. Йдеться про війну і її вплив на наші долі». Словом, Театр Ветеранів започаткував нову сторінку не лише у сфері реабілітації військових, а й у сучасному мистецтві.

Наталія ФЕЩУК.