ЦЕ СЛОВО зривається з уст, коли бачу продукти харчування, розкидані на вулицях міста. Особливо вражає неповага містян до хліба.
Після Великодня бачив навіть великі шматки пасок навколо смітника. Чи задумувався той, хто викидав хліб, скільки праці вкладено, щоб створити цей безцінний харч: зерно треба зберегти до посівної, ви[1]орати поле, засіяти його, доглядати, вчасно зібрати врожай, виготовити борошно, спекти хліб. У цьому процесі задіяні сотні, а то й тисячі, людей. Не може бути виправданням те, що хліб зачерствів. Невже ми до того збайдужіли, що не передаємо поколіннями досвід збереження нашого найціннішого продукту харчування? Я – дитина війни, й добре пам’ятаю засушливі 1946-1947 роки, а також пізніші, коли доводилося вистоювати довгі черги за хлібом. Тоді з’їдали хлібчик до останньої крихти.
На одній зі світлин добре видно буханець на фоні тротуарної плитки. Й згадуються слова Тараса Шевченка:
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!…
А лихо вже тут, в нашій Україні. Невже дехто цього не відчуває? Невже не чують у новинах, що люди на сході України, щоб добути такий буханець хліба, ризикують життям. Нелюди окупанти вбивали людей, що стояли в черзі до хлібного магазину. А мама на окупованій території не могла протягом місяця дати дитині шматочок хліба.
Чи ж батьки не навчили своїх дітей цінувати хлібчик? У нас вдома свіжий хліб зберігаємо за кімнатної температури у поліетиленовому мішечку 2-3 доби. Якщо не з’ївся, кладемо в холодильник – там він добре зберігається майже тиждень. З черствого хліба чи батона робимо чудові сухарики – сушимо за кімнатної температури, а потім підсмажуємо на сухій пательні або в духовці. Такі сухарики чудово смакують з чаєм, кавою, узваром, компотом, молоком, какао, бульйоном… Розмелені сухарики незамінні для смаження котлет, риби, цвітної капусти, омлету, сирників … Вправні господині знають набагато більше можливостей використання сухариків, ніж та дрібка, яку я згадав.
Я неодноразово бачив, як старші люди піднімали з землі кусні хліба й клали їх на огорожі, сходинки, виступи на будівлях, бо пам’ятають, що то великий гріх викидати його під ноги.
Згадаймо захисників комбінату «Азовсталь» у Маріуполі, там воїни ЗСУ їли лише раз на добу, бо харчів не вистачало. А ще, що на нашій планеті кожен шостий лягає спати голодний, така доля щонайменше одного мільярда людей. А в Україні, під час війни хліб, а часом і сало-м’ясо, валяються під ногами …
На вул. Українській біля контейнера з твердими побутовими відходами побачив скриньки із зіпсованими помідорами і лимонами. Дивує поведінка працівників торгівлі – невже не можна було оперативно знизити ціну, хтось би може ще встиг їх «врятувати»? Вражає безгосподарність у наших супермаркетах – краще викинути, ніж дати можливість покупцям придбати за нижчими цінами.
Нині з багатьох країн в Україну надходить гуманітарна допомога – харчі, одяг, засоби гігієни… Світ одягає й годує тих, хто постраждав від війни. Волонтери, приватні підприємці надають тимчасово переміщеним особам хліб, овочі, предмети першої необхідності … А в Чернівцях безцінні продукти валяються під ногами. Схаменімося!
Ярема ТЕВТУЛЬ,
дитина війни (Другої світової).