РЯСНО-РЯСНО, і як ніколи рано, спалахнули цьогоріч ці чудові багаторічні чічки, які в народі ще називають «роза». Не пригадаю, хто з класиків української літератури найбільше любив в години смутку подовгу вглядатись в яскраве суцвіття мальв, але, здається, Нечуй Левицький писав: «Коло самого дому, під вікнами росли мальви…»

Чічка, яка з давніх-давен прикрашала присадиби селянина, якоїсь миті переродилася й пішла в дику природу. Часто буваючи в улюблених Турятських лісах на Глибоччині, цю прекрасну квітку, на диво, зустрічав навіть в глибині діброви. А вздовж доріг, обіч ланів від її «засилля» очей не відірвеш.

Цьогоріч, хоч ще наче й не пора, мальви зустрічаються повсюди. Очевидно, і на цю чічку впливає (або вже вплинула) небувала спека на теренах краю.

Здавна залюблений в красу диво-мальви, щороку милуюся цими квітами вздовж доріг рідної Заставнінщини. Зокрема, обіч головного путівця Чернівці-Вікно. Білі, червоні, блідо-рожеві, ба навіть з чорною ознакою. І що характерно, що вирізняє цю чічку з-поміж інших? Те, що вона не відцвітає практично до перших приморозків, витривала й терпляча, як і ми, українці. І на диво – на одному і тому ж стеблі може бути цвіт різних кольорів. Така її природа, дарована Небесами.

Отож, як би я не квапився, але принагідно, десь у полі чи при дорозі, завжди зупиняюся й подумки дякую Матері-природі за те, що подарувала нам таке диво. Нехай навіть із чорною ознакою, що нині сприймається особливо символічно.

Іван АГАТІЙ