Про знатний рід буковинських дворян Добровольських фон Бухенталь у своїй статті розповідає Катерина Валявська – кандидатка історичних наук, архівістка державного архіву Чернівецької області та наукова співробітниця на громадських засадах Центру буковинознавства.
У 2016 році на кафедрі історії України ЧНУ ім. Ю. Федьковича пані Катерина захистила кандидатську дисертацію «Світське життя на Буковині: соціальний та культурний простір (1848-1914). На основі кандидатської, у центрі Буковинознавства, було підготовлено до друку книгу «У мереживі вальсу: світське життя на Буковині (1848 – 1918)». Вже невдовзі чернівчани зможуть її тримати у руках.
Дослідниця розповідає, що в процесі роботи над дисертацією вивчала дворянство, їхнє життя. Родина Добровольських фон Бухенталь фігурувала у світських хроніках. Вони брали участь у балах, Костянтин Бухенталь був відомим композитором, вів свій салон у селі Добринівці. Його племінник Николай Бухенталь захоплювався кінним спортом, був одним з організаторів кінних перегонів у Чернівцях.
Але світським життям жили не лише дворяни, а й представники інтелігенції, підприємці. Сьогодні знайомимо вас ближче зі знатним родом Добровольських фон Бухенталь, чий родинний осідок був у селі Добринівці (колишній Заставнівський район).
Збудували у Добринівцях церкву
Дворянство – досить консервативна група, проте й воно під впливом «духу часу» та розмивання соціально-станових меж зазнавало трансформації. Підтвердженням цієї тези може слугувати життя дворянської родини Добровольських фон Бухенталь.
На початку ХІХ ст. завдяки відносній дешевизні та привілеям, що надавались австрійською владою, сільські громади довкола Чернівців ставали осідками для землевласників, що переселялись зазвичай із сусідніх до Буковини територій. Засновник знатного роду Добровольських фон Бухенталь – Теодор зробив своїм родинним гніздом Добринівці, придбавши тут у 1806 році значну частку землі. Таким чином офіційно отримавши соціальний стан великого землевласника (як тоді говорили «дідича», або пана.) Як йдеться у документах приналежності до дворянства, землевласник Теодор Добровольський здобув титул дворянина (шляхтича) 10 січня 1800 року, а 21 листопада 1818 року був підвищений до стану лицарів з предикатом «фон Бухенталь». На гербі лицарської родини було зображено погруддя орла на щиті, як символ хоробрості та влади. Через шлюб із дочкою молдавського боярина Анастасією Альбінець, Теодор фон Бухенталь, який очевидно був католиком, прийняв православне віросповідання. У цей час визначальними для укладання шлюбу серед дворянства були примноження статків та збереження знатного роду, що іноді штовхало й на зміну віросповідання.
Після смерті Теодора Бухенталя у віці 84 років (1828 р.) власниками землі у Добринівцях та Грамештах, що в Бесарабії, став найменший син Николай. Натомість інші сини завдяки вдалим шлюбам та «приданому» отримали земельні наділи в різних куточках Буковини – у Чернівцях, Бобівцях, Михальче, Рогожешть.
Як того вимагала давня традиція та австрійське законодавство, власник великої посілості виступав меценатом спорудження церкви в громаді. Теодор фон Бухенталь збудував неподалік від панського дому православний храм в Добринівцях у 1826-1827 роках. Надалі члени родини Добровольських фон Бухенталь ставали патронами церкви.
1847-го споруда кам’яної церкви зазнала руйнування внаслідок пожежі, але завдяки релігійній громаді та синові ктитора Николая в 1853-му церкву відновили
Загалом у першій половині ХІХ ст. віра виступала одним із ідеалів буковинського дворянства, відтак перебирання європейського стилю життя відбувалося вибірково, з огляду на непорушність християнської моралі.
Кращий гімнаст, фехтувальник та вершник
Якщо ще на початку ХІХ ст. спосіб життя буковинської знаті в очах австрійських службовців виглядав досить архаїчно, то вже в 1840-х мандрівник Йоган Ґеорґ Коль із Бремена був переконаний, що вплив Відня зробив місцеву аристократію трохи «німцями». Вони вивчали французьку та німецьку мови, називали себе баронами та графами й одягалися за німецькою модою. До того ж, у цей час більшої уваги дворянство почало приділяти освіті. З цією метою запрошували гувернанток, обов’язком яких було навчати дітей манер та етикету, гри на піаніно та французької мови. Відомо, що в домі Теодосіуса фон Бухенталя в громаді Рогожешть (Серетський повіт, Південна Буковина) вихованням дітей займалася Адольфіна Вольфарт. Вона народилася у Відні, але виросла у Львові, навчалася в музичній консерваторії, була високоосвіченою та добре знала французьку мову. Зазвичай у дворянських родинах доньки отримували лише домашню освіту з домінуванням т. зв. салонних мистецтв, щоб згодом вже як господині дому вони могли приймати в салоні гостей як того вимагав «добрий тон». Так, як чудову піаністку сучасники відзначали Ізабеллу фон Флондор, доньку Теодосіуса фон Бухенталя, яка вела свого роду мистецький салон у маєтку в Сторожинці.
Натомість освіті юнаків надавали більшого значення. Метою навчання синів земельної знаті було отримання знань для ведення господарства, опанування освітою та навичками, корисними для їхнього успіху в світських колах. Як освічену та обдаровану талантами особистість сучасники характеризували одного із синів Петра Бухенталя (1799–1867) з Добринівців – Константина. Після отримання домашньої освіти Константин (1842-1897) навчався в єзуїтській школі в Тернополі та частково в Терезіанській академії, де навчання вважали важливим вишколом у дворянському середовищі. Згодом Константин продовжив навчання на юридичних студіях в університетах Відня та Ґрацу. Навчання в Тезіанумі чи найбільше вплинуло на набуття ним культурного капіталу, що стало невід’ємною частиною його особистості та етосу, притаманному дворянству. У стінах цього закладу він зарекомендував себе як кращий гімнаст, фехтувальник та вершник.
Перебуваючи у Відні Константин Бухенталь також брав уроки гри на фортепіано у Йозефа Дакса, професора Віденської консерваторії. До того ж, Константин знав німецьку, румунську, українську, англійську, російську та італійську мови. Здобутий культурний капітал, дворянський титул та матеріальна забезпеченість створили умови, за яких він вважався би своїм серед австрійських та російських дворян. Тому він був бажаним гостем на елітних балах, де представляв свої музичні твори. У 1885 році він грав народну мелодію «Hora» на «Румунському балу» у Відні, що відбувся під протекторатом ерцгерцога Райнера Фердинанда.
Після університетських студій, вірогідно, що Константин проходив й військову службу. Хоча й відомостей про це не вдалося знайти, про небезпідставність припущення може слугувати військова форма на одній із світлин Константина. Служба у війську користувалася престижем в середовищі дворянства, асоціювалася з хоробрістю, звитягою, проявом героїзму та шляхетності, нагадувала дворянам про рицарську традицію та честь.
Дворянин, який одружився із селянкою
Повернувшись до родового маєтку, Константин використовував свої знання будівельної справи, очевидно він «облагородив» панський двір в Добринівцях. Разом із братом Николаєм Константин дбав про впровадження інженерних споруджень в маєтку для покращення функціонування господарства. Так, у маєтку була сучасна водопровідна система та телефонний зв’язок. Серед інших захоплень Константина було столярство, ковальство, садівництво, бджільництво. 1886-го на сільськогосподарській виставці в Чернівцях Константин Бухенталь представляв досягнення своєї пасіки. До того ж, він був «здібним кінологом та мисливцем», займався розведенням родовитих бігових коней та собак для полювання, з якими він їздив на виставки. Його собаки із цікавими кличками «Тіран» та «Дорогой» брали участь у виставці в місті Брюн у 1894 році. Протягом свого життя Константин полюбляв подорожувати у пошуках цінних експонатів для своєї колекції, зокрема часто навідувався до Російській імперії.
Якщо ж для дворянства, як замкнутої групи, характерним було дистанціювання з особами нижчого стану, то Константин навпаки всіляко підтримував товариські стосунки з інтелігенцією та єврейськими підприємцями в краї. До того ж, попри змагання різних національних проєктів на Буковині наприкінці ХІХ ст. Константин вірогідно не мав чітко вираженої етнічної ідентичності. Мабуть, тому москвофільська газета Буковинские ведомости писала, що він приязно ставився до русинів (українців) – «был властиво человеком без народности, а к нашей народности относился всегда с симпатией» (1897 р.).
Завдяки добрій, веселій вдачі Константин лицар Добровольський фон Бухенталь користувався всенародною любов’ю та був знаний як «Коцю». Хоча радянська історіографія й прагнула створити негативний образ поміщика-експлуататора, проте в колективній пам’яті досі існує образ про «доброго вельможного пана». Тому не дивно, що в селі Добринівці ще й нині розповідають про «благородного пана Коцю» (Константина).
Хоча родина Добровольських фон Бухенталь могла б слугувати взірцем дотримання дворянських практик, проте одна обставина була винятковою. Судячи із записів у метричній книзі (Книзі реєстрації актів про народження) старший брат вже згаданого Константина – Николай Бухенталь (1833-1899) мав позашлюбних дітей (народилися протягом 1860-1870-х), чиєю матір’ю була Василина, дочка селянина Афанасія (Танасія) Дарійчука з Добринівців. Це відрізнялось від норм пануючих серед дворянських родин на Буковині, для яких були характерні шлюби здебільшого зі свого соціального середовища. Вже маючи чотирьох дітей у стосунках із Василиною, у 1885 році Николай у віці 52 років обвінчався з матір’ю своїх дітей та визнав своє батьківство, про що свідчать пізніші записи у відповідних графах метрики. Такий екстраординарний випадок може слугувати як на користь потреби у законній передачі спадщини, так і в зміні парадигми мислення дворянства, де вже було місце для романтичної любові, а не лише матеріальній та становій вигоді.
Катерина ВАЛЯВСЬКА, архівістка Державного архіву Чернівецької області.
Підготувала Наталія ФЕЩУК