3 ЛИСТОПАДА — важлива і визначна дата для нашого краю. У цей день ми пригадуємо історичну подію — Буковинське віче 1918 року.

У понеділок у Чернівцях небайдужі чернівчани, представники місцевого самоврядування, крайової влади, силових структур та правоохоронних органів, громадськості, національно-культурних товариств, підприємств, установ та організацій обласного центру зібралися на Театральній площі, де пам’ятний знак нагадує, що 107 років тому тут відбулося доленосне зібрання. Вони вшанували пам’ять про учасників тогочасного національно-визвольного руху на Буковині та захисників і захисниць, які віддали життя у російсько-українській війні.

Присутня на урочистостях кандидат історичних наук, доцентка кафедри історії України ЧНУ ім. Ю. Федьковича Ганна Скорейко каже, що важливу роль у Буковинському вічі відіграли місцеві політики. Адже вони намагалися в дуже короткий термін підготувати громадську думку української спільноти щодо підтримки ідеї Української держави.

ТОГО ЛИСТОПАДОВОГО ДНЯ в центрі Чернівців зібралися тисячі людей. Їхня стурбованість та активність була викликана тим, що Австрійська імперія припинила своє існування, і буковинцям треба було визначатися зі своїм майбутнім. Люди переважною більшістю голосів висловилися щодо «прилучення австрійської часті української землі до України». Було проголошено возз’єднання Північної Буковини і ЗУНР та подальшу Злуку з Великою Україною. Учасники віча висловили чіткий протест проти спроб Румунської національної ради проголосити всю Буковину румунською землею.

ЦЕ БУЛО ДУЖЕ важливе рішення, яке, незважаючи на жорстке політичне протистояння і тиск Румунії, визначило історичну перспективу Буковини. Водночас Буковинське віче яскраво продемонструвало, що переважна більшість населення краю є українцями.

Але вже невдовзі в ситуацію втрутилися події світового масштабу — війна. ЗУНР вела тяжкі бої на два фронти, Буковину захопила Румунія. І в результаті у 1919 році згідно з Сен-Жерменським мирним договором Румунії віддали Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 року — ще й Північну.

ПРОТЕ ІСТОРИЧНА справедливість таки взяла гору. У переддень Другої світової війни і після неї Буковина, як і вся західноукраїнська територія, де була проголошена ЗУНР, повернулася до материнської України. А початки цьому заклали саме ті буковинці, хто далекого листопадового дня вийшли на віче, щоб на весь світ заявити, що Буковина — українська земля.

— Логічне запитання сьогодні, які ж уроки винесли буковинці з подій понад 100-річної давності?, — зауважує Ганна Скорейко. — Перше, головною запорукою успіху став усвідомлений вибір народу, який своєю чергою забезпечив високий рівень освіченості на Буковині. Друге — важливу роль відіграла довіра українців краю до своїх парламентських та сеймових депутатів, громадських діячів, учителів та професури, які проявили високу свідомість і об‘єдналися у вирішальний час, відклавши вбік свої суперечності. Третє — під час віча вперше прозвучало бажання розбудовувати соборну Україну, а в основу лягав принцип народного волевиявлення в той час, як сусідні держави проголошували право історичної справедливості. Здатність домовлятися, толерувати права і свободи національних меншин — ще одна невід‘ємна частина успіху. І п’яте — українці Буковини продемонстрували свою прихильність до республіканської форми правління в своїй державі й виявили готовність відразу ж долучитися до розбудови. Проте часу на цю роботу, як виявилося невдовзі, практично не було. Вже 11 листопада край було анексовано Румунським королівством…

УЧАСНИКИ ЗІБРАННЯ поклали квіти до меморіальної плити, встановленої для нагадування про доленосне волевиявлення буковинців. На Театральній площі лунав Гімн України — як символ єдності поколінь, шани до минулого й віри у майбутнє нашої держави.

Наталія ФЕЩУК.