Виповнилося 100 років від дня народження колишнього директора заводу «Кварц» Леоніда ТКАЧЕНКА
У 60-80-ті роки це підприємство було закритим для ЗМІ. Про нього можна було писати лише в деяких, визначених цензурою, контекстах. Навіть тепер в Інтернеті обмаль інформації про завод. Тому ці журналістські спогади дещо суб’єктивні. Вони навіяні особистим спілкуванням завідувача відділу промисловості обласної газети «Радянська Буковина» Юрія Корнєва з Леонідом Захаровичем, його однокурсниками, які працювали на «Кварці», а також з директорами інших чернівецьких підприємств.
ПЕРШ НІЖ ГОВОРИТИ про Ткаченка, хочу нагадати, що Чернівці й Буковина славилися в Радянському Союзі чудовим директорським корпусом. Ось тільки деякі відомі імена керівників кращих підприємств: А. Й. Негодайлов, В. Т. Фотокакіс (машзавод), М. М. Красовський (РОЗМА), Г. М. Федоренко («Восход»), М. С. Слабосильна, С. О. Станкевич («Трембіта»), Ю. І. Цикун (панчішне об’єднання), Й. С. Хомко («Чернівцілегмаш»), В. М. Духно, З. М. Михайлецький («Електронмаш»), І. І. Каленик («Гравітон»), Я. Н. Городецький, К. Я. Кубляк (меблевий комбінат), І. М. Бружа (меблева фабрика), К. П. Венгловська (олійножировий комбінат), О. В. Попов (Берегометський лісокомбінат), В. П. Салюк (хімзавод), Г. В. Березовський (Сторожинецький «Колос»). І серед них зіркою першої величини був Леонід Захарович Ткаченко. Чому?
По-перше, «Кварц» у 70-80-ті роки був найбільшим підприємством області, на якому працювало до семи тисяч людей. По-друге, «Кварц» був пов’язаний з найновітнішими хайтек технологіями. Тепер уже можна говорити, що тут виготовляли навіть блоки управління балістичними ракетами та снарядами. На підприємстві утворилася найсучасніша на той час науково-промислова еліта. Забезпечувалася єдність промисловості, освіти й науки. По-третє, Ткаченко був директором, який одночасно будував «Кварц» і розгортав у складних умовах найсучасніше виробництво.
У 60-ТІ РОКИ були різні думки щодо майбутнього промисловості в Чернівцях. Голова облвиконкому В. П. Ленчинський навіть підтримував ідею спорудження на Буковині атомної електростанції. Але перемогла пропозиція про створення цілого комплексу сучасних підприємств з науково-трудомісткими видами діяльності, так виникли заводи: «Кварц», «Гравітон», «Гіріконд», «Вимірювач», «Граніт», «Калібр», «Електромеханічний» та ін. І первістком серед них став «Кварц».
КОЛИШНІЙ ПЕРШИЙ заступник голови облдержадміністрації, відомий в Європі вчений-економіст В. К. Євдокименко, з яким ми товаришуємо майже пів століття, добре знав і цінував Леоніда Захаровича. Він відзначав відданість Ткаченка основній справі його життя — спорудженню заводу «Кварц», його повагу до людей і вміння добирати кадри.
Колишній секретар парткому «Кварцу» Віктор Коренков пригадує роки роботи під керівництвом Ткаченка, як найкращі в житті, каже, що Леонід Захарович був людиною неординарною, фахово опанував і будівництво, і фізико-технологічні процеси.
Він закінчив Львівський політехнічний інститут за фахом «спеціаліст з нафтового і газового устаткування», працював на машзаводі, став там головним інженером. Після того як очолив «Кварц», вступив на вечірній факультет фізмату ЧДУ.
Я закінчив фізфак у 1971 році. Разом зі мною вчилися майбутні «кварцівці» — Ю. Виграненко, О. Журба, В. Скібіцький, І. Карякін, М. Артюхов, В. Вовчук. Вони всі високо оцінювали директорство Ткаченка, підкреслювали, що він велику увагу приділяв соціальним проблемам. Одночасно з виробничими підрозділами будували ПТУ, профілакторій, поліклініку, гуртожитки, в тому числі для малосімейних, великий житловий комплекс. Директор дуже піклувався про професійне зростання кадрів.
Юрій Виграненко, який працював головним конструктором заводу, розповідав, що Ткаченко радив молодим колегам займатися наукою, захищати дисертації. І згодом кандидатами наук стали головний інженер заводу Ю. І. Зозуля, начальник ЦКБ Р. І. Плашенков, інші кварцівці. На мою думку, за своїм науковим потенціалом Леонід Захарович міг стати доктором наук, і навіть академіком, але його дітище — «Кварц» — зовсім не залишало часу.
МОЄ ЖУРНАЛІСТСЬКЕ спілкування з директором «Кварцу» не раз переконувало, що він постійно цікавився проблемами підприємств області, радів їхнім успіхам, допомагав розв’язувати різні питання, особливо соціальні. Пригадую, директор хімзаводу В. П. Салюк розповідав мені, що Ткаченко якось порекомендував йому: «Не стій зі своїм заводом на місці. Оліфа, фарби — то не досягнення. Шукай нові можливості, експериментуй». І Салюк розповів йому про свій задум та освоїв виготовлення протишумної мастики для автомобілів.
Згодом хімзавод почав виготовляти цю продукцію для виробництва «Жигулів». Коли про це довідалися представники фірми «ФІАТ», вони запровадили новинку на своїх заводах. Хімзавод отримав величезний ринок. Згодом його продукцію використовували на літаках ТУ-134 та ТУ-144.
Ткаченко якось відпочивав у відомому будинку лісника біля селища Берегомет, потім розповідав мені, що на Берегометському лісокомбінаті використовують багато з того, що росте в лісі: гриби, малину, чорницю, брусницю, дикий мед, навіть м’ясо кабанів. Згодом я написав матеріал «Ліс, який годує». Леонід Захарович зателефонував мені й дякував за глибоку статтю. Її передрукували газети «Правда України», «Соціалістична індустрія», навіть журнал «Економіка Радянської України».
ТКАЧЕНКО ВЗАГАЛІ був уважним читачем нашої газети, помічав цікаві матеріали. У 80-ті роки я написав нарис про бригадира лісозаготівельної бригади Берегометського лісокомбінату Танасія Данка, орденоносця, переможця серед лісорубів Румунії, Словаччини, Фінляндії, Аргентини, Канади. У 70-80 роки він робив те, що не міг здійснити ніхто з лісорубів світу. Підпилював дев’ять смерек чи ялиць. Потім направленим ударом звалював на них десятий стовбур. Дерева каскадом падали. При зустрічі Ткаченко мені сказав: «Читав ваш нарис про аса-лісоруба. Особливо запам’ятав слова Данка: «Ліс — це наш цех, але без даху. Треба берегти його…».
Якось Ткаченко порадив мені звернути увагу на головного інженера гумовзуттєвого заводу Красовського, адже його заводська лабораторія більше нагадувала підрозділ НДІ. Згодом Красовський став директором заводу, і я ще раз переконався, що Леонід Захарович відчував талановитих людей, радів їхнім успіхам.
Мабуть, мало хто знає, що трамваї в Чернівцях замінили на чеські тролейбуси також із подання Ткаченка. Він вважав, що тролейбуси більше пасують нашим крутим вулицям, створюють менше шуму, вони більш маневрені. Згодом тролейбусну лінію продовжили по вул. Головній до заводу «Кварц», а потім і далі.
Цікавою й доречною була пропозиція Ткаченка використати великі площі колишньої казарми, що навпроти входу до парку, під сучасне підприємство — тут розмістили завод «Граніт» фізико-технічної галузі.
Уроки Ткаченка-інженера, директора, вченого, виробничого і соціального менеджера європейського класу, громадського діяча і тепер важливі для нас. Варто їх не забувати. Ткаченко заслуговує на звання Почесного громадянина Чернівців і на те, щоб його ім’ям назвали вулицю в місті.
Юрій КОРНЄВ, професор, член НСЖУ.