ТА ХІБА ЛИШЕНЬ цієї пречудової пташини не чутно цьогоріч у наших краях, — справедливо зауважать шанувальники рідної природи. Та й не лише цьогоріч, бо вже впродовж кількох років у рідну сторону не вертає чимало іншого перелітного птаства. Вочевидь, щось відвертає його від вивірених віками місць і шляхів…
І з цього приводу дуже хвилюються ті, хто любить і розуміє природу, для кого вона є найдорожчим скарбом і окрасою рідного краю. У зв’язку з цим пригадую книжечку образків нашого уже покійного колеги-журналіста Василя Бабуха, яку він назвав «Солов’ї в неволі не співають». Віддаючи йому належне, чимало шанувальників природи, окрім солов’я, згадують ще й сільську ластівку. Це тая перелітна пташина, яка по ранній весні у визначені небесами строки вертає в свої дбайливо вимощені під стріхами хат гнізда. Аби вже восени, по першому Благовіщенню, знову поринути у сповнений випробувань далекий вирій. І як не потішитися, як не сказати подячне слово цій милій пташині, з появою якої сільські жителі завжди сподівалися на добро, вірячи, що ластівчине гніздо є своєрідним оберегом обійстя, принесе селянинові удачу й захистить його від усілякої напасті.
Так було і так повинно бути. Та, на жаль, сільська ластівка ось уже кілька років практично не вертає в наші краї з вирію. Отож, у багатьох населених пунктах вона стала винятковою рідкістю. І тут, як мовиться, є над чим подумати. Ця неприємність торкнулася також і її співродичів — міської та берегової ластівок. У містах ця пташка взагалі зникла, а берегова ще подекуди вертає в стрімкі каньйони Дністровського водосховища. Як заядлий рибалка, сидячи з вудочкою біля водойми, вже роками не бачу також очеретянки. Від співу-переспіву якої, як казав класик, «і камиші влягалися». А нині як не вслухаюся та не придивляюся — жоднісінької птахи.
Хіба не сумно, що на берегах річок та потічків не стрінемо сьогодні й традиційної трясогузки. Мав за щастя роками спостерігати за цією перелітною птахою на одному з лісових озер. Та ось уже й по Петру, а цього року не бачив жодної.
А нещодавно вирішив відвести душу та побувати в унікальному і єдиному в Україні заказнику «Сіра чапля», що в угіддях Хотинського держлісгоспу. Знаю, що ця обережна перелітна птаха любить гніздитися тільки в густому верховітті букового пралісу. Мій давній друг — лісничий Євген Бранашко — не одразу погодився показати мені цей своєрідний природний об’єкт. Бо, як виявилося, й показувати особливо було нічого. Адже з вирію цьогоріч вернуло не більше десятка сірої чаплі. Із сумом каже, що скоро жоднісінької не дорахуємося. Причин — море, й зрозуміло, що без людської жорстокості й захланності тут не обійшлося.
Не часто можна побачити нині й чорного лелеку. Поведінку цього надзвичайно обережного птаха не раз спостерігав у Лопушній на Вижниччині та в приміському Глибочку. Бувало, здалеку помічаю великого чорного птаха, який низько, повільно махаючи крилами, летить прямо на мене… Смолисто-чорне забарвлення спини і боків, біле черево, червоний дзьоб, подібного кольору ноги. А цьогоріч із тих небагатьох 13-15 особин — жодної пташини. Хіба лиш покинуті гнізда свідчать, що чорні лелеки колись були окрасою цієї місцини.
Висновок простий — нині розумні птахи просто оминають не лише місця бойових дій, а й наш спокійний, здавалося б, край, підсвідомо відчуваючи небезпеку. Орнітологи не без підстав вважають, що у зв’язку з війною є ризик не тільки для розмноження, а й для збереження тієї кількості птахів, яка зараз є. Зрозуміло, що по горобцях з гармат ніхто не палить, але великі птахи часто стають випадковими жертвами обстрілів, пролітаючи в зоні активних бойових дій. А в тилових областях вони негативно реагують на звуки повітряних тривог. Для чорного лелеки, приміром, шумові ефекти взагалі неприйнятні, кажуть фахівці. Вони бояться незрозумілих, тривожних звуків і не наважуються залишатися тут на гніздування. Занадто великий чинник занепокоєння. Словом, будь-яка безвідповідальна діяльність людини негативно впливає на екологію і, звісно, на популяцію. А додати до цього ще й брутальне засмічення навколишнього середовища, штучну зміну русел великих та малих водойм, вирубку лісів! От і не щебечуть уже солов’ї ні в наших гаях, ні поміж чернівецьких лип…
Іван АГАТІЙ, заслужений журналіст України.