У Багні  того дня  неподалік обійстя  героя Сергія Ністірюка кували зозулі. Ще місяць тому він, щойно випала нагода,  приїздив на кілька днів до свого дому, на своє подвір’я, яке лиш починало зеленіти, зігріте теплом ранньої весни. Зустрічався з рідними, із сусідами, яких запевняв, що наступного разу вже повернеться з Перемогою.

І таки повернувся в своє таке затишне, мальовниче село, де народився 54 роки тому, де виріс, збудував дім, у якому завжди виглядав у гості донечку й онучку. Повернувся назавжди… у вкритій синьо-жовтим стягом домовині, виконавши свій священний обов’язок  перед Україною, захищаючи її від знавіснілого ворога  ціною свого життя.

А зозулі все кували з-понад лісу, спів птахів заколисував біль і смуток в усіх, хто зібрався провести Сергія НІСТІРЮКА в останню путь. Прийшли  рідні, друзі, сусіди, односельці, керівники Вижницької громади, військові побратими, духовенство. Вижницький міський голова Олексій Чепіль закликав усіх припасти на коліна й віддати останню шану воїну-захиснику хвилиною мовчання. У громаді цей день було оголошено Днем жалоби.

Його життя обірвалося 20 травня на Харківщині від снарядів російських окупантів. Коли почалась війна, Сергій Іванович –  саме так з повагою звертались до нього побратими, бо був серед них одним із найстарших за віком, – у перші ж дні став у стрій захисників України.

Він інакше не міг, бо любив свою землю і розумів, що має виконати обов’язок справжнього чоловіка – обов’язок непростий, жертовний, скраплений кров’ю…

…Дбайливо відремонтованою вулицею йшла траурна процесія, і через усе село стелились квіти, люди припадали на коліна. «Хорошим був чоловіком Сергій, – казали багнянці. ‒ Був спеціалістом зі зварювальних робіт, ремонтував автомобілі, брався за будь- яку роботу, бо мав золоті руки,   допомагав усім, кому потрібно було, та чомусь завжди просив пробачення».

Відспівали  вбитого російськими загарбниками захисника України, воїна-героя в місцевому храмі. Чин похорону звершили духовенство УПЦ і настоятель Свято-Параскевського храму отець Микола Головач та більше десяти буковинських священників Православної церкви України, військових капеланів.

У прощальному слові Олексій Чепіль наголосив, що ми збережемо пам’ять про героя Сергія Ністірюка, а також зачитав подячні слова за патріотизм і мужність від Президента України Володимира Зеленського. Цю подяку разом із прапором України, яким було вкрите його тіло, передав рідним заступник командира військового гарнізону, де служив Сергій Ністірюк. Він доземно вклонився матері Ользі, доньці Інні, розуміючи, як важко їм пережити втрату, як сиротливо стало їм у світі без рідного серця. Біль матусі особливо нестерпний, адже раніше одного сина забрала хвороба, а тепер цього – війна…

Схвильовано говорив військовий капелан Віталій, який був із Сергієм у зоні бойових дій, підтримував його духовні сили: «Заповідь Божа «шануй батька і матір своїх і добре тобі буде на землі» має широке значення, бо зобов’язує шанувати й нашу спільну неньку-Україну. І коли ворог сусід напав на нашу державу, вирішив знищити нас тільки за те, що ми є, багато героїв піднялися, щоб виконати свій обов’язок перед державою, а серед них –  і Сергій Ністірюк».

Він ще раз нагадав одвічні заповіти: жити за Божими законами, по-християнськи, бути справжніми патріотами своєї держави, старанно виховувати  покоління, яке розповість нащадкам про славу наших героїв.

Над могилою пролунали постріли, духовий оркестр громади, яким керує Василь Андрич,  виконав Гімн України, грудочки сирої землі впали на домовину.

… Місце вічного спочинку героя – на верхівці узгір’я, звідки добре видно неймовірно красиві Карпати. А поміж трав біля церкви упродовж усієї сумної процесії бігала його маленька онучка, рвала квіти, сміялась до неба. Йтимуть роки, вона виросте, і одного разу прийде сюди з батьками і скаже «дякую» своєму дідусеві за те, що дав можливість зростати у вільній, незалежній Україні,  країні,  кращої за яку немає на землі, і де зозулі куватимуть лише  довгі, мирні й щасливі літа.

Марина КИСИЛИЦЯ.